#україна #історія #ссср #великдень #традиції #звичаї #язичництво
↓ ЯК В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ ЗАБОРОНЯЛИ СВЯТКУВАТИ ВЕЛИКДЕНЬ
Проблема функціювання традиційної культури в умовах тоталітаризму впродовж останнього часу привертає увагу багатьох дослідників. Одним з цікавих аспектів цього питання є з’ясування специфіки святково-обрядової звичаєвості, яка піддавалася значному впливу з боку держави. У пропонованій розвідці спробуємо окреслити основні тенденції побутування традиційних звичаїв та обрядів українців, що стосувалися найбільшого язичницького свята – Великодня.
У Радянському Союзі, невдовзі після його створення, було оголошено антирелігійну кампанію. Відтак, будь-які народні традиції, хоч якось пов’язані з язичництвом, оголошувались пережитками минулого, які слід відкидати і викорінювати. Ця кампанія проводилась у настільки брутальних формах, що згодом навіть радянські дослідники змушені були визнати: «непримиренна боротьба проти реакційних пережитків церковного побуту і релігійного засилля у повсякденному житті селян» набрала таких обертів, що дуже часто відкидалися і заборонялися і ті народні традиції, які з релігією, насправді, не мали нічого спільного. Промовистим є заклик, прийнятий на засіданні Президії Верховної Ради УРСР 13 січня 1983 р.: «активніше протидіяти спробам ідеалізації застарілих звичаїв, всемірно розвивати нові радянські традиції та обряди…». Такого роду гасла постійно звучали також на з’їздах Компартії, в засобах масової інформації і сприймались як безпосередні вказівки для органів влади на місцях. Поширеним явищем у радянський період стало видання літератури спрямованої на популяризацію нових свят та традицій, а також проти «релігійних пережитків». Відверто говорилося про те, що процес ліквідації етнічних особливостей традиційної культури і упровадження нових свят і обрядів був одним із найактивніших засобів «зближення національностей» СРСР.
Активна боротьба проти великодньої обрядовості була зумовлена тим фактором, що Великдень – найбільш масове язичницьке свято. Для того, щоб знівелювати свято Великодня активно впроваджувались нові свята: Першого травня, День Перемоги. Засобом для активнішого викорінення великодніх традицій стала практика приурочувати до дати Великодня свято весни. Для прикладу, наведемо опис відзначення такого нововинайденого радянського свята в с. Гута Сокальського району Львівської області: «З ініціативи комсомолу останнім часом на Великдень проводиться свято весни. … приурочують його до завершення весняних польових робіт. …. Село з такої нагоди прибирається і прикрашається лозунгами, плакатами, квітами. …. Передова трудівниця виступає в ролі Весни, вітає голову колгоспу і гостей. …. На заквітчаному тракторі робить коло пошани найкращий тракторист. Після виступів голови колгоспу, представників партійних і громадських організацій, передовиків виробництва переможцям змагання вручають подарунки і нагороди. … кожному до смаку знаходиться весела забава, а молоді – спортивні ігри, атракціони, здіймання прапорця з високого стовпа, лотерея, виступ художньої самодіяльності, увечері – демонстрування фільмів».
Позаяк насильно примусити всіх відвідувати подібні заходи було неможливо, активно використовувались інші способи перешкоджання традиційному відзначенню свята. На селах антивеликодня кампанія набирала найрізноманітніших форм. Найчастіше вона пов’язувалася з залученням селян до праці. Масовим явищем у радянську добу стала організація так званих весняних «суботників» і навіть «недільників». Майже завжди вони збігалися у часі з Великодніми святами, і те, що це робилось зумисне, навіть не намагались приховати.
Відбувалася посадка дерев, кущів, квітів, впорядкування і прибирання колгоспних, шкільних подвір’їв. Наприклад, у с. Левкові Житомирського району Вінницької (нині Житомирської. – Ю. П.) області в день Великодня 1930 р. селяни посадили «безвірницький сад». Про такі ж «добровільно-примусові» форми праці згадували респонденти із різних місцевостей: «А за колгоспу то і в суботу садили. І паску пекли і на суботник виганяли. Боже. Отам біля ферми ті дерева, то я їх садила в великодну суботу. Не мала права сказати, шо ти віруюча людина» (с. Бордуляки Бродівського р-ну). Зрозуміло, що головною метою подібних дій з боку комуністичної партійної номенклатури було не дати можливості людям підготуватися до Великодня, або й узагалі відзначати свято.
Прикметно, що до участі в таких заходах директивно залучали також школярів. Крім відлучення від традиційного святкування Великодня під прикриттям різноманітних загальногромадських заходів, кожен, хто все ж таки відважувався «йти святити паску» піддавався суворому осуду. Особливо це стосувалося учнів, адже тих з них, хто був помічений на великодній посвяті, привселюдно соромили на загальних зборах – «лінійках», висміювали у стінгазетах – так званих «колючках».
За твердженням Валентини Борисенко, частими були випадки, коли вчителі в школі навіть оглядали руки дітей, особливо дівчат, чи не має на них слідів фарби від крашанок і вичитували про втрату піонерської гідності.
Безперешкодно освячувати великодні кошики, не боячись ніяких санкцій, могли люди літнього віку, які вже ніде не працювали. Також прямо не забороняли це робити представникам робітничих професій, колгоспникам. Якщо ж хтось із числа службовців вирішив посвятити паску – йому загрожувало негайне звільнення з роботи. Представники сільської інтелігенції, які боялись адміністративних покарань за здійснення релігійних обрядів, часто виїжджали освячувати паску в інші села і навіть райони, щоб не бути поміченими членами спеціальних комісій, які наглядали за людьми у Великодню ніч. У всі населені пункти, де були релігійні об’єднання, направлялись члени міських і районних комісій співдій за наглядом законодавства про релігійні культи, радянський і комсомольський актив, виділені наряди міліції, дружинників.
Ціль, яку переслідували застосовувані заходи – намагання не допустити масового освячення головних атрибутів Великодня. Попри це, наведені вище спогади респондентів виразно засвідчують, що навіть в умовах заборон та переслідувань переважна більшість сільського населення продовжувала дотримуватися традиційної великодньої звичаєвості. Принаймні традиція випікання паски і фарбування яєць, навіть за визнанням радянських дослідників, залишалась досить поширеною в тодішньому побуті по всій Україні.
Методи, які взяли на озброєння комуністи, були практично ідентичними в різних частинах України, і терени Галичини у цьому плані не є винятком. Однак слід зауважити, що ефект від них не завжди був однаковим. В тій частині України, де значно швидше утвердилася радянська влада і відповідно розпочалося активне її втручання у сферу традиційної культури, вже в другій половині ХХ ст. свято Першого травня і день Перемоги поступово витісняли Великдень. Чимало святкових традицій перестали існувати зовсім або значною мірою редукувалися. В той же час у західних областях, які увійшли до складу УРСР лише у 1939 р., нівеляція великодніх звичаїв та обрядів відбувалася не так стрімко. Як засвідчують польові матеріали, чи не найбільш стійко дотримувалися усталених великодніх традицій саме в Галичині. Значною мірою це зумовлено відносно вищим рівнем релігійності населення, який сформувався внаслідок особливостей суспільно-політичного розвитку цієї частини України.
Згодом у період «горбачовської перебудови» і деякої лібералізації щодо релігії, у села, де культові споруди не використовувались за призначенням або й взагалі були зруйновані, освячували великодні кошики, принесені до хати когось із селян: «Колись … по хатах святили. …. Під церквою не святили, а по хатах. В суботу в хаті сі приготувало, зробили порядки і до теї хати зносилосі десіть людей і більше навіть. А він по селі по тих хатах водили його. …. В церкві не правилосі тоди. …. В церкві був магазин. Та й по хатах» (с. Савчин Сокальського р-ну Львівської обл.). Подекуди цей ритуал здійснювався на території цвинтаря: «Потім то вже без ті вже передостанні роки, вже перед тим, як то мала Україна бути, то вже писали письмо просили, шоб нам дозволили.»
За спогадами дяка Павла Ковалюка з с. Спас Кам’янка-Бузького району Львівської області освячення великоднього хліба здійснювалось навіть на березі річки: «Сокільський (з сусіднього села. – Ю. П.).
Невід’ємним аспектом традиційного святкування Великодніх свят в українців загалом, і волинян зокрема, як відомо були обрядові пісні – гаївки (веснянки), різноманітні ігри та танці, які становили цілий пласт народної культури. За спогадами респондентів, у радянський час також робилися спроби зруйнувати цей вид календарно-обрядового фольклору, імовірно через його тісну пов’язаність із найбільшим релігійним культом. Крім того, за двовірським звичаєм великодні пісні та ігри завжди виконувались біля церкви. У досліджуваний період вони потрапили під заборону: «То ксьондзи навіть бавилисі з молодьожжю. Співали, подоляночки водили кругом церкви. І клякали рушничок давали, вибирай собі кого хочеш – дівчина хлопця, хлопець дівчину. В дзвони дзвонили без перерви. Дуже цікаво було. А за большевиків не можна було» (с. Новий Витків Радехівського р-ну Львівської обл.); «Я ше була менша, як Коструба закопували. А як вже по фронті, то вже не вольно було. Потім запинили то всьо. Руські як прийшли, то всьо запинили. А то я ше за Польщі жила, то знаю» (с. Новоставці Радехівського р-ну Львівської обл.). Слід зауважити, що у подібний спосіб брутально заборонялися і деякі інші жанри календарної пісенності, які були оголошені реакційними та шкідливими. Найбільшою мірою сказане стосується різдвяних колядок і т. д.
Таким чином розгляд особливостей відзначення Великодніх свят в Україні засвідчив, що протягом радянського періоду склалися специфічні умови для функціювання традиційної святково-обрядової культури українців. Насамперед, це постійне, цілеспрямоване втручання органів влади у цю сферу. Активністю відзначалися спроби витіснити Великдень за допомогою впровадження нових радянських свят. Серед засобів відлучення населення від відзначення Великодніх свят: читання лекцій, перегляд кінофільмів, проведення, на позір добровільних, загальногромадських суботників та недільників, а часто навіть примусові виходи селян на роботу. Окремо слід згадати заборони та санкції, які не дозволяли службовцям, сільській інтелігенції, учням шкіл брати участь у ритуалах, безпосередньо пов’язаних зі святом. Попри це, переважна більшість населення продовжувала дотримуватися основних великодніх звичаїв (випікання бабки, фарбування яєць, поминання померлих). Водночас поза всякими сумнівами є те, що цілеспрямована антирелігійна кампанія, застосування цілої низки адміністративних заходів та заборон стосовно відзначення Великодніх свят спричинило значні деформації, а часто невідворотні зміни у їх обрядовій структурі, які відбулися впродовж радянського періоду.
Юрій Пуківський
© Науково-дослідницький, язичницький портал «Автентична Україна»
